Лисенко А.С - Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною редакцією...

Лисенко А.С - Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною редакцією...

^ Лисенко А.С.
Київський гуманітарний

інститут, м. Київ


РИНОК ПРАЦІ ДЛЯ МОЛОДІ УКРАЇНИ: ПЕРСПЕКТИВИ СЬОГОДЕННЯ


«Сорокалітній політик десь під 70-т стає державним діячем. Саме в цьому віці, коли він занадто старий, щоб бути клерком, або садівником, або поліцейським суддею, він дозріває для управління державою. І це й не дивно, якщо згадати, що з сивої давнини старі навіюють молодим, що вони розумніші, - а коли настає той час, коли молоді починають розуміти, яка це нісенітниця, вони самі перетворюються на старих, і їм корисно підтримувати цю оману»


^ Уїльям Сомерсет Моем


Досліджуючи ринок праці на якому опинилася молода людина можна алегорично простежити поведінку дитини, яка вперше сама прийшла до магазину щось купувати, й не має значення що саме: хліб, тістечка чи пакет молока. Маленька дитина у будь-якому разі почуватиметься незахищеною і розгубленою. Це ж її перша спроба відповідальності: перед батьками, однолітками, перед самою собою. Й найменша помилка може коштувати їй місця у світі дорослих. Острах може викликати будь-що: спочатку не знаходження потрібного магазину, потім не правильний вибір товару, й нарешті «гроші» - з ними ж може трапитись що завгодно: їх можна загубити, неправильно полічити або просто десь забути.

З аналогічними проблемами стикається молодий фахівець вперше потрапивши на ринок праці. З одного боку якого – роботодавці, які надійно сидять у своїх кріслах, з іншого – працівники, які можливо ще вчора стояли на такому самому килимі, а посередині – особисті потреби, загальні інтереси і ті ж самі гроші.

Вчорашня дитина опиняється немов перед печерою Алі-Баби. І раптом лунає заклик: «Бери що хочеш». Задача одна – донести додому. Перед очима все: розкішні тканини, спеції, персидські килими. Кожен бере в залежності від того, чому надає перевагу. Хтось може підказати: «Бери ковбасу», але чи багато її донесеш. І тільки ті, хто здатен оцінити, що скляні камінці – це алмази, той і донесе їх додому. Завдання полягає в тому, щоб не схибити самому, не сплутати ковбасу з алмазами і навпаки.

Щоб навчитися розпізнавати, потрібна освіченість – певні знання, які дають можливість рухатись вперед. Тому, важливою характеристикою пропонування молодою особистістю себе на ринку праці виступає саме освіта.

Чим вищий рівень освіти буде мати молода людина, тим більше вона буде знати і краще вміти вчитися, тим швидше вона буде здатна засвоїти додаткові професійні навички, оволодіти новою професією, зорієнтуватися у зміні ситуації, прийняти правильне рішення. Не маючи належного рівня освіти, молодий спеціаліст може взагалі не знайти підходящої роботи, не реалізуватися в професійному житті. Чим вищий рівень освіти буде мати молоді людина, тим менше у неї конкурентів на ринку праці і тим ширший буде у неї вибір. Молодий працівник з високим рівнем освіти, може претендувати на роботу, яка вимагає високої кваліфікації. Він може погодитись і на простішу роботу, якщо його приваблюють її параметри (заробіток, режим роботи, місцезнаходження і т. ін.).

Молода людина з невисоким рівнем освіти може розраховувати лише на просту не кваліфіковану роботу, яка нерідко буває важкою, шкідливою, небезпечною, неприємною і т. п. Освіта розширює можливості молодого спеціаліста на ринку праці, підвищує його шанси на успішну трудову реалізацію та пристойні трудові доходи і зменшує ймовірність залишитися без роботи [3, 122]. Таким чином, отримання високого рівня освіти стає необхідним етапом успішної професійної реалізації молоді в сучасних умовах функціонування й розвитку суспільства.

Освіта – це «ціннотканий габілен». Кожен стає фахівцем у вузькій спеціалізації, і чітко знає та робить своє, і зазвичай не знає що робить інший спеціаліст. Але що таке гармонія? Ще Платон казав, що це «відношення речей однієї до одної і до цілого». Отже, має бути «автор», який бачить в цілому. І на питання чи існує цей ескіз, дійсно можна відповісти, що існує, бо інакше кожен хто ткав, не мав би нічого. Таким чином, саме освіта дає можливість поглянути на світ в цілому. Але як правило, освітяни, говорять лише про алмази, лише про загальне, про найвище, і ніколи не кажуть про ковбасу (вона є надбанням більшості). Треба зуміти побачити печеру Алі-Баби в цілому, будучи молодим спеціалістом у вузькій спеціалізації і вступаючи до ринку праці зуміти побачити всі його сторони.

На практиці ж ринок праці являє собою історично сформований, заснований на вартісних відносинах та конкуренції специфічний механізм формування, руху та використання трудового потенціалу суспільства, що забезпечує відтворення робочої сили, її ефективне функціонування і зайнятість населення. Основними елементами цього механізму є вартість і ціна робочої сили, попит та пропозиція, кон’юнктура та конкуренція [3, 22]. Також, можна навести визначення, ринок праці – це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможності людини до праці [3, 19].

Існує хрестоматійне Марксове визначення праці, вона розглядається як «перш за все, процес, що відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою» [1, 76-77].

Молода людина може замислитись: як співвіднести це визначення з сучасними проявами праці; яке місце на ринку праці займає діяльність політика, управлінця, викладача; і чи можна віднести до сфери праці фундаментальні наукові відкриття, практичне застосування яких не вирізьблюється в самій далекій історичній перспективі? [1, 77].

Ринок праці, формується, як одна з найважливіших ланок ринкової системи. Однак він може функціонувати лише у взаємозв’язку з іншими типами ринків, які всі певною мірою реагують на ситуацію, що складається в економіці. Цей вид ринку є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов’язаною з ринком товарів та послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого – такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів [7, 7].

Сучасні тенденції розвитку українського ринку праці формуються під впливом глобальних економічних змін насамперед міграції всіх ресурсів – не тільки фінансових, але й людських. Відбувається це, з одного боку, за наявності дефіциту кваліфікованих робочих кадрів і якісних робочих місць, а з другого – формування інтелектуальних робітників, які володіють фаховою майстерністю та інформацією. При цьому молодь прагне працювати у сфері комп’ютерних технологій або фінансів.

Нині, коли активну діяльність припинило покоління фахівців, що сформувалися на технічному піднесенні періоду космічних успіхів, і різко впав престиж інженерних і робітничих професій, скоротився прийом на технічні спеціальності до навчальних закладів усіх типів. Кількість інженерів не досягає й п’ятої частини загального випуску фахівців з вищою освітою, а кількість випускників професійно-технічних навчальних закладів – утроє менше кількості випускників вищих навчальних закладів. При цьому за результатами обстеження, проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, майже кожен другий, хто має вищу або професійно-технічну освіту, працює не за фахом. Рівень безробіття серед молоді удвічі вищий, ніж серед усього дорослого населення [ 4, 3].

Вплив держави на процеси працевлаштування випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів проявляється по різному і передусім має на меті підтримку соціального становлення і розвитку молоді, особливо на етапі включення її в трудову діяльність. Однак регулюючі можливості держави в цій сфері обмежені, що зумовлено різними причинами.

По-перше, значна частина громадян здобуває освіту в навчальних закладах за власні кошти і тому самостійно відповідає за своє працевлаштування.

По-друге, процес формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів у професійно-технічних та вищих навчальних закладах недостатньо відпрацьований.

По-третє, за відсутності належної системи інформування населення стосовно перспектив розвитку ринку праці та ефективної системи профорієнтації абітурієнти, вступаючи до навчального закладу, часто вибирають процесії та спеціальності, що не мають попиту на ринку праці, не відповідають їхнім психофізіологічним і соціально психологічним особливостям [8, 9].

За ринкових відносин, коли економічна необхідність вимагає ефективнішого використання робочої сили з метою отримання більшого прибутку, роботодавці не заінтересовані брати на роботу молодь, і жодні адміністративні заходи за таких умов не виявляються ефективними. Проблема соціального захисту молоді на ринку праці повинна вирішуватися державними правовими заходами в поєднанні з економічними та організаційними механізмами реалізації цих державних гарантій. Зазначене передусім стосується заходів, спрямованих на підвищення заінтересованості і стимулювання роботодавців у наданні першого робочого місця випускникам навчальних закладів, проведення гнучкої податкової, фінансової та кредитної політики тощо.



Силові структури

- армія

- міліція

- СБУ

Виробництво

  • заводи

  • фабрики




Інтелектуальна праця

  • програмісти

  • вчені

  • вчителі

Державний апарат

  • чиновники

  • юристи

  • банкіри

Сфера обслуговування

  • ЗМІ

  • будівельники

  • охорона

  • офіціанти

  • перукарі

Аграрний сектор

  • фермери




Шоу-бізнес

  • продюсери

  • актори

  • художники

Продаж

  • менеджери по продажу

  • маркетологи

  • продавці
Проблема працевлаштування випускників вищих начальних закладів тісно пов’язана з підготовкою кадрів. Завдання полягає не тільки в наданні першого робочого місця молодій людині, але й в тому, щоб робоче місце відповідало профілю набутої нею професії чи спеціальності та попиту ринкової праці. Підготовка робітників має бути збалансована з потребою в них усіх сфер економічної діяльності, а це потребує внесення істотних змін в систему навчання [8, 11]. Розглянемо схематичний показник перспектив для молоді на ринку праці України.


^ Схематичний показник перспектив для молоді

на ринку праці України.


Молода особа, що робить кар’єру в ринкових умовах, є творцем і продавцем своєї робочої сили. Тому їй необхідні знання законів ринку, кон’юнктури регіонального ринку праці. [4, 6].

Практично процес індивідуального пропонування на ринку праці зводиться до наступних елементів:

  1. оцінка індивідуальних нахилів, здібностей, можливостей і бажань при виборі професії;

  2. пошук інформації щодо вакансій та можливостей на ринку праці;

  3. самомаркетинг;

  4. оформлення трудового договору (контракту);

  5. адаптація на підприємстві, побудова індивідуальної кар’єри.

Однак варто зазначити, що соціально-трудові відносини, в які вступає молодий спеціаліст, в період становлення ринкової економіки внаслідок недорозвиненості ринку праці мають ряд особливостей, що виявляються у вигляді: високого рівня соціальної нерівності; порушення принципів соціальної справедливості, соціальної незахищеності працівників, соціальної дезадаптації значної частини працівників, високим ступенем соціальної напруженості в сфері праці [5, 145].

Молодіжний сегмент ринку праці - найбільш проблемна частка загальнонаціонального ринку праці. Пошуки першого робочого місця, невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов'язкам, відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді та пропозицій роботодавців посилюють напруження на ринку праці. Недостатня увага з боку держави до таких проблем, відсутність системної програми регулювання, законодавча неврегульованість можуть стати підґрунтям для соціальних та політичних потрясінь.

Таким чином, значної актуальності набуває вивчення проблем соціального характеру, які пов'язані з працевлаштуванням молоді; з'ясування передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають інтеграції молоді у ринок праці, її адаптації до нового статусу - працівника; питання соціальних гарантій та необхідності підтримки з боку держави; потреб та мотивів, що зумовлюють міграційні орієнтації.

Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки, аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну забезпечену сім’ю.

Література


1. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій – К.: Вілбор, 1998. – 272 с.

2. Васильченко В. С., Васильченко П. М. Ринок праці та зайнятість: навч. посіб. У 2- х ч. – К.: ІПК ДСЗУ, 2005.

3. Волкова О. В. Ринок праці. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 624 с.

4. Галицький В. М. Співпраця соціальних партнерів у розв’язанні проблеми зайнятості молоді // Ринок праці та зайнятість населення. – 2(16) – 2008. – 3-6 с.

5. Лукашевич М. П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.

6. Маршавін Ю. М. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості: Навч. методич. посібник. – К.: ІПК ДСЗУ, 1998. – 175 с.

7. Петюх В. М. Ринок праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.

8. Савченко В. А. Державні гарантії надання молоді першого робочого місця // Ринок праці та зайнятість населення. – 3(11) – 2006. – 9-12 с.

9. Сприяння працевлаштуванню молоді в Україні: навч. посібн. / За ред. Ю. М. Маршовіна. – К.: ІПК ДСЗУ – «ІПЕК», 2006. – 156 с.


Сірий Є.В.

канд. соціол. наук, доц.,

Київський Національний Університет

імені Тараса Шевченка


^ ПІДПРИЄМНИЦТВО У КОНТЕКСТІ РИНКУ ПРАЦІ


Вже стало очевидним, що підприємництво є найважливішим елементом соціально-економічних відносин будь-якого сучасного суспільства. Як об'єктивний двигун усіх нововведень не тільки в економіці, але і в політиці, соціальній сфері, це явище стає все більш очевидним як форма і спосіб досягнення мети, чинник соціоекономічного зростання, розвитку економічної системи, реформуванні суспільних відносин, пронизуючи всі напрями перетворень, що відбуваються. Саме підприємництво як засіб реалізації людиною своїх сутнісних проявів - головна альтернатива в зміні способу життя, спосіб відродження нормальних, природних умов нашого буття. Однак ключового значення підприємництво набуло у соціально-економічній системі, в аспектах її розвитку, інфраструктури, продуктивних сил, тощо.

Головну роль відіграє підприємництво в системі господарсько-ринкових відносин. Це дві сторони однієї медалі. Бо в основі безпосередньої господарської діалектики лежить саме підприємництво, функції суб'єктів якого зрештою полягають у визначенні попиту і пропозиції індивідів і їх об'єднань за допомогою певної структури обміну, що складає саму суть ринку.

Історично початковим чинником генезису ринкової економіки більшості країн було мале підприємництво. У сучасному суспільстві в ринкові відносини вступають найрізноманітніші суб'єкти: індивідуальні фірми, дрібні і крупні товариства, акціонерні суспільства, приватні і державні підприємства. Однак ключовою структурною одиницею історично сформовану у господарсько-ринковій системі, її „клітиною” є – фірма - організаційно-господарська одиниця і структура будь-якого національного господарства, водночас спосіб, форма, структура підприємницької діяльності фізичної або юридичної особи. Насьогодні вона є найбільш поширеною формою. В світі, за приблизними оцінками, налічується близько 55 млн. фірм! Мабуть, приблизної кількості інших соціальних спільнот в соціумі, окрім сім'ї, не існує, враховуючи ту обставину, що кожна людина є членом декількох соціальних множин, соціальних груп. Саме за допомогою діяльності фірми вирішувалися і вирішуються основні, перш за все, соціально-економічні проблеми суспільства: «що і скільки виробляти?», «як, і в яких формах виробляти?», «для кого виробляти?». Крім того, діяльність фірм є об'єктом постійної уваги держави, правотворча діяльність якої значною мірою направлена на розробку сприятливих умов розвитку підприємства та підприємництва.

Згідно фундаментального положення щодо інституціювання підприємництва в суспільному розвитку згідно макросоціальному баченню системно-функціонального напряму Т.Парсонса, підприємництво діє в межах існуючої на макрорівні функції адаптації економічної підсистеми, сприяючи збереженню внутрішньої єдності економічної підсистеми, забезпечення нормального функціонування господарсько-економічної системи і відтворенню всієї соціальної системи в необхідних для суспільства пропорціях [1]. З цим пов’язано і питання трудової зайнятості населення як один із ключових соціальних показників суспільного розвитку. У світі, за даними ООН, малим бізнесом зайнято близько 50% працездатного населення і налічується близько 55 млн. малих підприємств. У країнах Європи та Америки, бізнесом займається близько 70% населення [2]. Саме малий і середній бізнес, що реалізується в основному на особистісно-індивідуальному рівні, значною мірою забезпечують стійкий і динамічний соціально-економічний і соціальний розвиток багатьох країн. Підприємницьку „працю” можна розглядати як один з найважливіших резервів підвищення рівня суспільної зайнятості, чинник матеріального збагачення, економічного зростання, стратифікаційної мобільності. І хоча в пострадянських країнах та інших, так званих транзитних суспільствах, ці показники набагато нижчі, все ж, за неповних два десятки років цей суспільний феномен з іманентним явищем „ринок” став рушійним джерелом радикальних соціальних змін в плані економічного розвитку, соціально-політичного, соціокультурного та ін. Для порівняння відзначимо, що в різних формах бізнесу в Росії, як центрального об`єкта пострадянського простору, задіяно близько 8 млн. людей. Лише 18% працездатного населення Росії, зайнятого в малому бізнесі, дають 11% валового продукту Росії, з урахуванням "сірої" частини малого бізнесу, ця цифра складає близько 25%. В Україні на підприємствах малого бізнесу, за різними статистичними джерелами, зайнято не більше 10% населення. Частка малого і середнього підприємництва у ВВП в розвинених країнах складає від 50 до 60%. В Україні функціонує близько 200 тис. малих підприємств, майже 1,5 млн. суб’єктів малого підприємництва без створення юридичної особи,40 тис. фермерських господарств. Усього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить до 10% працездатного населення країни, які виробляли 11% від загального виробництва продукції. Можна погодиться, що наведені факти не дають повного права стверджувати про ключову роль підприємництва в різних аспектах суспільного розвитку, але беззаперечно це стосується матеріального збагачення окремого індивіда, формуванням соціоекономічної інфраструктури; принаймі, цей феномен генерується й в інших формах та способах суспільного розвитку.

Багато форм підприємництва і, перш за все, акціонерно-корпоративні надають широкі можливості для залучення засобів, заощаджень різних шарів суспільства, для використання тих можливостей, які не включені прямо, чи побічно в професійні обов'язки або заняття будь-якого індивіда. Залучення капіталу населення дає можливість використовувати всі переваги бізнесу – від дрібного індивідуального до корпоративного крупного бізнесу. Прикладом того, що підприємництво в країнах Заходу формується і розвивається переважно на базі сімейних фірм, фірм малого бізнесу і засобів акціонерів є те, що 80-90% первинного капіталу є акціонерним. Переважна більшість малих підприємств і підприємств, організованих за сімейним принципом, створюється у сфері послуг, або у сфері науково-технічної творчості. На практиці переважна частина пропідприємницьких суб'єктів володіє значним пакетом акцій різних господарсько-підприємницьких одиниць, іншими словами – фірм. Таким чином, підприємництво, для всіх його груп, скоріше не професія, а використання можливостей, соціальний і психологічний стан, який для підприємців є природним станом.

Оскільки мова торкнулася про адаптивну мегароль підприємництва, перш за все в соціально-економічній системі, варто висвітлити й інші сторони, функції та ролі підприємництва в системі суспільного розвитку. Як правило, переважна більшість населення, при будь-якій економічній чи культурній системі не є „природженими” підприємцями, і для багатьох з них залучення до підприємництва містить і соціально-вимушений характер - соціальні, політичні, економічні переміни супроводжують відповідні і зміни (зміни місця роботи, проживання, професії). Такі соціальні процеси і явища обійти ніяк не можна, що дає підстави виділяти так зване „вимушене” підприємництво, у прямому розумінні цього слова, яке відіграє зовсім не останню роль в світовій господарській системі і соціумі. У західному світі однією з причин масового „відтоку” в „підприємці” стала „тіснота”, що виникла в певних сегментах ринку праці (нова хвиля спостерігалася в 70-80-х роках XX ст.). Це підштовхувало висококваліфікованих фахівців до створення власних технологічних, інформаційних і консультативних фірм, а малокваліфікованих працівників — до відкриття своєї невеликої справи у сфері торгівлі і побутового обслуговування. Впливала на цей процес і загроза безробіття. Дослідження британського економіста Д.Сторі, наприклад, показало, що близько чверті засновників нових малих фірм мали досвід безробіття. В цьому аспекті, найбільш характерним стала ситуація в пострадянських суспільствах, зокрема в Україні. До підприємництва спрямовувалися і спрямовуються багато - не тільки з позитивною мотивацією, але і з причин безробіття. Підприємці „поневолі" керується в основному прагненнями вижити, або якось зберегти рівень доходів.

В імміграційних країнах стрімке економічне зростання привело до створення нових галузей, що дозволило іммігрантам почати свою справу без особливої конкуренції з боку корінного населення. Це ще один аспект так званого вимушеного підприємництва. Найважливіші причини розвитку одного із його різновидів - так званого етнічного підприємництва (неформальної економіки), саме і пояснюються тісним зв'язком маргінальності соціального положення і схильності до підприємництва. Міграція теж стає фільтром, через яку проходять найбільш діяльні соціальні елементи, які в свій час не відрізнялися особливими підприємницькими талантами.

Неформальна економіка, як сектор економіки, нелегально захищає і регулює відношення експолярної зайнятості, і виконує скоріше соціальні, ніж економічні функції. Про масштаби і рівні неформальної економіки або етнічного підприємництва говорять наступні цифри, які примушують звертати увагу до даних реалій. За оцінками Всесвітнього банку, на неформальне під підприємництво приходиться 40% ВВП на душу населення у країнах з низьким рівнем розвитку і 17% - з високим. У деяких галузях, таких як роздрібна торгівля і будівництво, близько 80% зайнятих працює нелегально [3]. У країнах Латинської Америки рівень неформальної зайнятості в місті, як питомої ваги міського економічно активного населення, становила (за даними 1989 р.) близько 50% [4]. Характерними рисами і вітчизняного підприємництва (як було зазначено), є його тіньова і неформальна орієнтація. За різними оцінками вітчизняних і зарубіжних дослідників тіньова економіка України має рівень, який досягає 60-70% ВВП [5]. Так, за даними німецьких дослідників в 1990-1995 рр. частка тіньового капіталу в Україні у співвідношенні до ВВП складала принаймі від 15% до 51%. Приблизно така ж картина спостерігалася і в Росії [6].

Неформальна економіка часто особливо бурхливо розвивається в етнічних анклавах, в країнах третього світу із затяжною ринковою трансформацією, в соціально-ринкових просторах з відсутньою або слаборозвиненою соціальною орієнтацією ринкових перетворювань. Українське суспільство не є винятком. Само собою, кожен різновид неформального господарювання (підприємництва) представляє вельми незначну частку в загальному об`ємі формальних і неформальних операцій, до того ж сам їх характер „неформальності”, „тіньовитості” не в`яжеться з розрядом загальноприйнятих норм і характеристик суспільного розвитку. Проте, в даному аспекті нас не цікавить характер розвитку вищевикладених „неформальних” галузей. Сам факт їх існування, та до того ж досить не безуспішного, в їх сукупності дуже багато говорить про роль і місце підприємницької (у широкому розумінні) функції в механізмі суспільного розвитку. Всі ці форми можна представити в цілому як неформалізована і квазіінституційована форма підприємництва. Важливим може бути також висновок, що для більшості адаптантів не існує чіткого поділу між формальними і неформальними сферами, які відповідають їхнім підприємницьким практикам. Для населення використання підприємницьких практик служить засобом досягнення цілі -- виживанню, пристосуванню до нових умов життя. В умовах сучасної України межа між класичним і приватним, а в багатьох випадках самозайнятим, неформальним підприємництвом є досить тонкою і умовною. Для більшості так званих напівпідприємців воно служить соціальним прикриттям, адаптивним резервом.

Самозайняті керуються свободою при прийнятті господарських рішень, як і "класичні підприємці", вони діють на свій страх і ризик і несуть особисту відповідальність за помилки, їх основна особливість індивідуальний характер діяльності, відсутність в ній організаційного компоненту, пов'язаного із забезпеченням спільної діяльності людей. Для підприємництва ця ознака не є базисною, проте віднесення самозайнятих до підприємницького прошарку не викликає сумнівів. Більшість неформальних практик підприємництва носять переважно проринковий характер. Підводячи риску під аналізом ринкового простору, зазначимо те, що підприємницька діяльність сьогодні здійснюється за допомогою як формальних, так і неформальних практик діяльності.

Підприємництво поволі стає основою соціальної реструктуризації розвитку українського суспільства [7], забезпечуючи утвердження в країні ринкових відносин і демократії. Ми прагнемо об`єктивно показати конструктивність підприємництва у багатьох сферах соціального розвитку, показати соціальну ефективність підприємництва, вияв та аналіз його соціальної ролі, його функцій в контексті структурних і функціональних перетворень загалом, та динаміки розвитку продуктивних сил зокрема.


Література


  1. Парсонс Т. Система современных обществ: Пер. с англ. - М.: Аспект-Пресс, 1998.

  2. Российский статистический ежегодник. Статистический сборник / Госкомстат России. – М., 2006. – 346 с.

  3. Биковець В., Свірус Т. Мале підприємництво в сільській місцевості: реалії, проблеми, перспективи // Пріоритети. - 2003. - №3, - с.36.

  4. Портес А. Неформальная экономика и ее парадоксы / А. Портес // Западная экономическая социология. Хрестоматия современной классики /Сос. и науч. ред. В. В.Радаев и др. – М.: РОССПЕН, 2004. – С. 303–339.

  5. Климко Г.Н., Несторенко В.Г. Основи економічної теорії: політико-економічний аспект. К.:Вища школа, - 1997. - 200с.

  6. Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд з середини. – К.: Фенікс, 1997. – 287 с.

  7. Клочко Ю., Червеняк Т. Проблеми малого бізнесу в Україні / Ю. Клочко, Т. Червеняк // Економіка України. – 1998. – № 1. – С. 57–64.

Маршавін Ю.Н.

канд. істор. наук,

доцент, м. Київ


^ СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ЧИННИК ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ


У до кризовий період і скоріш за все у перші після кризові роки найгострішими проблемами вітчизняного ринку праці були і залишаться низька мотивація найманих працівників до чесної праці, поширеність нелегальної і нерегламентованої праці, великі масштаби зовнішньої міграції, дефіцит робочої сили. В основі цих явищ знаходяться багато факторів, але всі вони в тому чи іншому ступені є наслідком поведінки підприємців на ринку праці, змісту взаємовідносин між підприємцями і найманими працівниками, підприємництвом і суспільством. Одним із вагомих засобів подолання зазначених явищ є формування в Україні соціально відповідального бізнесу, цілеспрямованої державної політики щодо його підтримки.

Слід зазначити, що у працях вітчизняних науковців досліджуються окремі джерела соціально відповідального бізнесу, зроблені перши спроби класифікації його соціальних складових. Зазначені та інші дослідники зазвичай приділяють основну увагу аналізу даної проблеми у контексті розв'язання соціальних питань, забезпечення прав людини, досягнення суспільного і соціального прогресу.

Проте на сьогодні не розв’язано багато проблем методологічного характеру, зокрема, зміст соціально відповідального підприємництва, умови для його формування, не кажучи про його взаємозв’язок із ринком праці. У більшості публікацій аналіз обмежується впливом підприємництва на створення робочих місць, їх кількісну і якісну характеристики. Ще не сформований понятійний апарат соціально відповідального підприємництва, не розроблені його генеза, взаємозв'язок із формуванням продуктивної зайнятості, механізм впливу на розвиток ринку праці, не розглядалася роль держави у його формуванні.

У своєму виступі автор намагається хоча б тезисне розкрити функції, джерела, рушійні сили, етапи розвитку соціально відповідального підприємництва, механізм його впливу на формування продуктивної зайнятості населення9 і розвиток ринку праці України.

Що стосується змісту поняття соціально відповідальний бізнес, то в науковій літературі є два підходи до його розуміння. Частина дослідників підтримується його вузького тлумачення, де соціальна відповідальність бізнесу пов'язується лише із його спрямованістю на вирішення соціальних проблем колективу фірми, громади (рівень соціального захисту працівників, меценатство, доброчинність). Інші вчені, до яких належить автор статті, є прихильниками більш широкого змісту цього поняття.

Слід погодитися із точкою зору Президента Української асоціації якості П. Калити, який вважає, що соціально відповідальна компанія має виконувати ряд умов, зокрема:

– задовольняти усі зацікавлені сторони,

– демонструвати постійне і довготривале бережливе ставлення до споживачів;

– проявляти турботу про власний персонал;

– сприяти сталому розвитку суспільства, забезпечуючи охорону довкілля, здійснюючи благодійну діяльність.

Отже, за своєю спрямованістю соціально відповідальний бізнес орієнтується на досягнення високих результатів серед:

–споживачів своєї продукції;

– персоналу фірми (підприємства);

– відповідної громади;

– всього суспільства.

Хоча є певна об'єктивна суперечливість між інтересами бізнесу, суспільства і найманих працівників, але, як показує досвід розвинених країн, дану суперечність можна розв'язати без соціальних катаклізмів. Безумовно, одержання прибутку є метою, провідним рушійним мотивом підприємництва, але його зростання має здійснюватися не за рахунок збільшення норми прибутку, а на основі розширення масштабів підприємництва, прискорення обороту капіталу, впровадження новітніх технологій, реалізації інноваційних підходів до управління.

Отже, на нашу думку, соціально відповідальне підприємництво має ряд ознак, що відокремлюють його від інших характеристик бізнесу.

^ Першою ознакою соціально відповідального підприємництва є раціональне сполучення економічних інтересів власника (власників) фірми, підприємця із інтересами трудового колективу.

Йдеться перш за все про рівень оплати праці найманих працівників, певні гарантії їх зайнятості, гідний соціальний захист. На жаль, сьогодні відсутні підстави для подібної характеристики вітчизняного бізнесу. Незважаючи на те, що останні 7 років номінальна і реальна зарплата в Україні зростає, вона залишається не просто принизливо малою, а однією із найнижчих на європейському континенті: в еквіваленті євро на місяць вона нижче, ніж в Росії і Румунії у 2 рази, Естонії, Польщі, Угорщині - у 3,5-3,8 рази, в Чехії – у 4 рази, Словенії – у 6,6 разів. Це занадто велике відставання навіть від країн, що в минулому були менш економічно розвиненими, ніж Україна, свідчить про значну відстань нашого бізнесу від соціально відповідального.

Крім гідної зарплати соціально відповідальний бізнес має також забезпечити справедливість розподілу одержаного фірмою (підприємством) прибутку, причетність працівників до управління. Якщо йдеться про господарські товариства (особливо акціонерні), важливим є забезпечення прав працівників на частку власності, участь в управлінні справами товариства. Інакше зростання освітнього рівня найманих працівників, їх загальної культури, намагання до творчої праці прийде у певну суперечність із їх підпорядкованим статусом, роллю гвинтика в чужому механізмі. Методами подолання цієї суперечності є: розвиток "економіки участі" – стимулювання придбання працівниками акцій фірм, в яких вони працюють; розширення їх представництва в колегіальних органах управління фірмами; повага до найманих працівників, чуйне ставлення до проявів ними ініціативи.

^ Другою ознакою соціально відповідального підприємництва є його спрямованість не тільки на задоволення потреб споживачів його продукції, а й на те, щоб матеріальну й соціальну користь від його функціонування отримала більшість громадян, усе суспільство. Йдеться про пряме або опосередковане сприяння поширенню здорового способу життя, розповсюдженню філософії соціального миру, піклування про співвітчизників, які опинилися у скрутному становищі – інвалідів, безробітних, хворих, старих. Відомо, що витрати на соціальні програми часто заважають вирішенню поточних проблем підприємництва. Збільшення пенсій, допомоги по безробіттю, витрат на утримання інтернатів і пансіонатів для хворих і старих лягає тягарем на бізнес, стримує його розвиток, зменшує прибутки підприємців. Але вони мають розуміти, що в сучасному суспільстві немає іншої альтернативи, як поступитися певними благами (не завжди зайвими) заради створення елементарних умов для існування соціально незахищених верств населення, повернення їх віри у добро і справедливість.

Необхідність акцентування уваги на цей аспект підприємництва пов'язаний з тим, що серед вітчизняних підприємців, політиків і науковців періодично лунає заклик до скорочення фінансової бази соціальних програм. Йдеться про необхідність зменшення нарахувань на фонд оплати праці (так званий податок на зарплату), що спрямовуються у фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До речи, ці нарахування в Україні є одними із найменших в Європі. Зокрема, якщо порівняти витрати підприємців України на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття з подібними відрахуваннями в інших країнах (див. рис. 1), то можна побачити, що ці витрати українських бізнесменів є набагато меншими.





Рисунок 1. ^ Розмір нарахувань на фонд оплати праці, що сплачують роботодавці певних країн у страхові фонди на випадок безробіття, %


Підкреслимо, що думка про необхідність скорочення витрат бізнесу на соціальний захист певних верств населення не є новою або характерною лише для українських підприємців. Вона займає видне місце в економічних концепціях, які відстоюють представники теорії економіки пропозиції і багатьох інших наукових шкіл ліберального спрямування. Хоча багато хто із підприємців, що підтримують ліберальну10 ідеологію, розуміючи свою роль в суспільстві, приймає участь у вирішенні соціальних проблем часто в ущерб інтересам власного бізнесу.

В даному контексті актуальною є думка головного архітектора "німецького дива" Л. Ерхарда, який, розкриваючи сутність реформ у зруйнованій повоєнній Німеччині, пов'язував можливість прояву ініціативи в бізнесі з високим рівнем соціального захисту певних кіл суспільства. Він відзначав, що німецьке "диво" полягає, з одного боку, у сприянні розвитку бізнесу – забезпеченні свободи творчості в галузі економіки. З іншого боку, одночасно створювалася потужна система соціальних гарантій як противага руйнівним силам стихії "природного відбору”.

Отже, успішність підприємця у сьогоднішньому світі визначається не лише розміром прибутку, а ще його участю у соціальному захисті співвітчизників, які з різних причин не спроможні забезпечити своє існування.

^ Третьою ознакою соціально-етичного підприємництва є врахування довгострокових наслідків сучасної економічної діяльності на наступні покоління. Врахування наслідків сучасної економічної діяльності на майбутні покоління має велике значення й для українського бізнесу. Для частини наших підприємців характерним є прагнення до отримання максимально можливих прибутків із використанням сучасних досягнень техніки і технологій. І хоча при цьому зазвичай використовуються законні способи, але досягається це як правило шляхом виснаження природних ресурсів, або на шкоду природному середовищу. В української практиці ми занадто часто спостерігаємо подібну поведінку бізнесу. Це стосується, наприклад, знищення карпатських лесів, що призводить до щорічних стихійних лих, екологічних катастроф. Не менший негативний ефект для природного середовища мають перегони сільгоспвиробників за прибутком, в результаті яких. зокрема, надмірно збільшуються площі для вирощування рапсу і відбувається небезпечне виснаження грунту.

Отже, соціально відповідальний бізнес враховує довгострокові наслідки підприємницької діяльності, перш за все вплив на такі глобальні проблеми, як забезпечення здорового навколишнього середовища, екологічної безпеки людства.

^ Четвертою ознакою соціально відповідального підприємництва є його висока духовність, турбота про розповсюдження моральних цінностей, особливо серед молоді, збереження культурної спадщини минулих поколінь і розвиток мистецтв. Сучасна цивілізація завдяки використанню новітніх технологій, накопичила колосальні матеріальні багатства, в той же час поступово і неухильно деградує в моральному відношенні. Підприємництво на благо людини залишиться утопією допоки вітчизняні підприємці не відмовляться від нераціонального нагромадження матеріальних благ, не усвідомлять об'єктивної потреби у розвитку в суспільстві високої духовності. Особливо це стосується індустрії розваг, а саме змісту багатьох телевізійних програм, фільмів, реклами, різноманітних шоу. Зрозуміло, що для відповідних кіностудій, рекламних бюро і агенцій це є бізнесом, їхнім видом підприємництва. Також не заборонена в Україні реклама тютюну і алкоголю, виробники яких одержують надприбутки. Але треба враховувати, що все це вкрай негативно впливає не тільки на стан морального, а і фізичного здоров'я населення, породжує високу смертність навіть у працездатному віці, особливо чоловіків. Так, впродовж 1998-2007 рр. зростання смертності мало місце практично у всіх вікових групах. Ризик смертності у працездатному віці для чоловіків постійно зростає і зараз перевищує 38%. Основними причинами смертності чоловіків працездатного віку є травми і отруєння (32,1%), хвороби системи кровообігу (29,2%), новоутворення (12,1%), хвороби органів травлення (7,0%).

Ігнорування підприємцями у процесі економічної діяльності моральних основ особливо негативно впливає на формування свідомості молоді, стає однією із причин її жорсткості, бездушшя, прагнення ледарського способу життя.

Дослідження показує, що процес набуття підприємництвом соціально відповідального характеру в Європі був досить тривалим і непростим. Щоб стати соціально відповідальним, підприємництво проходить певні етапи.

На першому етапі воно майже не обмежується суспіль­ством (державою), тому серед певної частини підприємців (не дуже великої) переважало свого роду певне самообме­ження, яке відповідало їх моралі, уявленню про добро і зло того часу.

На другому етапі суспільство за допомогою державних інститутів чітко визначає законодавчо, які дії є неприпустимими і антисоціальними.

На третьому етапі поряд із законодавчими нормами підприємці керуються виробленими ними правилами своєї поведінки, зокрема, через укладання колективних договорів, членство в організаціях і асоціаціях, в яких панують норми і правила ділової етики. Добровільне прийняття певних самообмежень тут доповнює державні рамки, етичні норми, що регулюються правом.

На четвертому етапі трансформації підприємництва у соціально відповідальне підприємці, використовуючи новітні досягнення техніки й технологій, поведінкових наук, все більше керуються загальнолюдськими цінностями, діють за "принципом совісті", застосовують свідомо прийняті самообмеження.

Отже, соціоекономічні, культурні й природні фактори спричиняють появу нових обмежень у бізнесі не нормативно-правового характеру. Але додаткова соціальна відповідальність, яку приймають на себе певні компанії, зазвичай спричиняє визнання партнерів, споживачів, суспільства і, нарешті, приносить економічний успіх. Треба доносити до свідомості підприємців України, що спочатку реалізація концепції соціально відповідального бізнесу супроводжуватиметься певними втратами прибутку, то з часом вона стане однією із конкурентних переваг. У сучасному світі порядність підприємця, соціалізація бізнесу самі по собі все більш набувають характеру конкурентоспроможного товару. Ілюстрацією такого підходу, зокрема, є прийом на роботу осіб з обмеженими можливостями під гаслом: "Приймати на роботу інвалідів – це вигідно".

Висновки. Ринок, в якому проходить життєдіяльність підприємця, є не тільки економічним простором, на якому діють бездушні закони попиту і пропозиції, а це ще й простір людської співпраці, міжособистісної взаємодії, що зумовлює високі вимоги до моральності його суб'єктів. Бажання отримання високих прибутків, фінансового успіху не повинне заслонити проблеми соціального захисту певних верств населення, посилення мотивації до праці найманих працівників. Соціально відповідальне підприємництво спрямоване на забезпечення добробуту, здорових умов життєдіяльності громадян, вирішення екологічних потреб суспільства, сприяння духовному розвитку співвітчизників.

Чимало складнощів на цьому шляху очікує й українське суспільство. Але у нас просто немає іншої альтернативи. Матеріальний і духовний розвиток України можливий лише тоді, коли ідея соціально відповідального підприємництва опанує масовою свідомістю підприємців, урядовців, всього населення.

Рух вітчизняного підприємництва в напрямку соціальної відповідальності фактично тільки починається, він знаходиться ще на першому етапі розвитку. Проте чекати 100-150 років, поки наш бізнес еволюційним шляхом під впливом стихійних сил ринку стане соціально відповідальним, суспільство не може. Тому державна макро­економічна політика, освітньо-виховна і гуманітарна політика мають стимулювати не лише підприємництво взагалі, а й розвиток тих рис і властивостей, які надають йому соціальної спрямованості, підкреслюють етичність, гуманізм. За несприятливого ставлення держави до цього аспекту підприємництва створюються умови для його відчуження від соціально важливих проблем суспільства, тінізації та криміналізації.

У цьому контексті надзавданням української держави сьогодні є вирішення двох проблем, які, з одного боку, певним чином є протилежними, а з іншого, доповнюють одна одну. Йдеться, по-перше, про стимулювання різноманітними державними засобами приватної ініціативи, підприємництва, по-друге, про попередження руйнації соціально-етичних основ суспільства, яке неминуче настане в разі стихійного розвитку соціалізації бізнесу, браку уваги до цього процесу державних інституцій, громадськості.


Література


1. Калита П. Соціально спрямований бізнес, або бізнес, спрямований на людей. Доповідь на Форумі соціально відповідального бізнесу України. – К., жовтень 2006 р.

1. Маршавін Ю. Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення. – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. – 234 с.

2. Мельник С.В. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціальної політики України. //Економіка і держава. – 2007. – 5. – С. 71-73.

3. Сірий Є.В. доктрина взаємовідносин бізнесу та суспільства: пошуки ідентичності. // Український соціум .– 2007. – №1 (18). – С. 41-52.

4. Соціальна відповідальність бізнесу: принципи системної дії. – К.: Експертна комісія Форуму соціальна відповідальність бізнесу України, 2007. – 20 с..



7245862144876535.html
7246047322085683.html
7246130768544328.html
7246235578686937.html
7246341475822864.html